Артем Мілевський

- Ти добре прикриваєш м’яч корпусом…

- Я вважаю, що нападаючий, який не уміє цього робити, - не нападаючий. Треба прийняти м’яч, зачепитися, скинути…
- Працюєш над цим?

- Це якось саме прийшло, враховуючи, що моє зростання - 190 сантиметрів.

- Але захисники тебе часто валять…

- Іноді я сам підставляюся, як би спеціально йду на фол.

- Тебе сильно дратує, коли підкошують?

- Якщо б’ють навмисне або після свистка наступають на руку, то - так. Але якщо це трапляється в запалі боротьби, коли твій опікун просто не встигає, особливо не завожуся. Адже я теж можу вставити…

- А ти коли-небудь виходив з себе, як це трапилося у фінальному матчі чемпіонату світу із Зіданом, Матерацци, що буцнув?

- Так. Коли мені було 19 і я грав у складі “Динамо-2″ з харківським “Металістом”, проти мене зіграли грубо, а суддя не свиснув. Я розсердився, втратив контроль над собою і як стрибну на кривдника! Неврівноважений був. Отримав червону картку. Потім думав: “Що ж я наробив? Навіщо?”. Ми тоді перемогли, але залишився неприємний осад.

не Можна підводити команду такими діями, на грубість відповідати грубістю. Нам про це мало не перед кожною грою нагадував в “молодежке” Олексій Міхайліченко. І мені він це вселив. Той випадок у мене був єдиний.

- А матюки вириваються в грі?

- Ну, буває… Це нормально, я вважаю. Адже ти переживаєш за команду, за результат.

- Після матчу із збірною Тунісу, в якому ти теж зіграв декілька хвилин, був поєдинок з швейцарцями. Ти вийшов на полі вже в додатковий час. Що при цьому випробував?

- Я здивувався. Олег Володимирович зазвичай випускав мене на заміну, коли вже був результат, щоб я потримав м’яч. А тут він хотів, щоб я допоміг команді вирішити результат матчу.

Говорили, що мені вдалося загострити гру. Коли я в хорошій формі, мені досить дві-трьох хвилини для цього. Прозвучав свисток. Хто битиме пенальті? Стояли в крузі, домовлялися. Олег Володимирович звернувся до мене: “Проб’єш?”. - “Проб’ю, - говорю, - чому немає? Я в собі упевнений”. Коли Андрій Шевченко не забив перший пенальті, стало важко. Але я подумав: “Якщо зараз заб’ю, це додасть упевненості команді”. Із самого початку вирішив, що битиму, як в матчі з Голландією на молодіжному чемпіонаті Європи. Перед ударом робиш паузу, воротар падає убік, а ти б’єш по центру.

В Італії цей прийом називається “ложечкою”, у нас - “парашутом”, “підсічкою”. Я його спеціально не відпрацьовував - так, іноді дурів на тренуваннях. Але хотів перевірити, чи зможу виконати в грі. І щасливий, що він вийшов в матчі такого рівня.

- Перед чвертьфінальною грою з італійцями були немало оптимістичних прогнозів фахівців, уболівальників, гравців збірної. Чому ви вирішили, що можете виграти у збірної Італії?